За угодою про зону вільної торгівлі (ЗВТ) між Туреччиною та Україною, яка була підписана в минулий четвер, 3 лютого, Туреччина обнуляє мита на 10337 товарних позицій або 95% загальної кількості товарів українського виробництва). Однак, на практиці, за даними Федерації роботодавців, тільки 56% українського експорту потраплятиме до Туреччини безмитно.
Переваги для України
Протягом 2021 р. товарообіг між Україною та Туреччиною зріс на 52% до $7,38 млрд. Україна експортувала до Туреччини товарів на $4,14 млрд, а імпортувала на $3,23 млрд. Левова частина українського експорту – метали та зернові — не підпадають під дію угоди. Це є майже $2 млрд та $1 млрд відповідно. Натомість турки завозили до нас текстиль, продукцію машинобудування, пальне, цитрусові та овочі.
Серед переваг начебто для обох сторін, але більше для Туреччини, є скасування дозволів на ввіз до Туреччини порожнього автотранспорту. Наші фури зможуть в’їжджати без вантажу та повертатися з товарами. Також дуже важливим позитивом для українців, але не для держави є лібералізація доступу українських компаній на ринок послуг. Український бізнес зможе засновувати в Туреччині свої філії та вести свою діяльність. Якщо в Україні й надалі зберігатимуться несприятливий бізнес клімат і низьке соціальне забезпечення, то незабаром очікувати міграція населення та капіталу.
Нові умови торгівлі з Туреччиною, які в разі ратифікації договору про ЗВТ парламентами набудуть чинності 1 січня 2023 р., відкривають для українського бізнесу можливості експорту в Туреччину за нульовими ставками не лише сировину, але й понад 10 тис. інших товарних позицій.
Зараз же Туреччина застосовує надзвичайно високі ввізні мита для українських товарів, зокрема,
для молочної продукції – 177%, а для м’ясної продукції – 198%.
Україна отримала додаткові можливості експорту 1348 позицій своїх товарів до Туреччини, як правило продукції тваринництва та металургії, а Туреччина – 616 позицій, як правило легкої промисловості.
Зараз середня номінальна митна ставка для українських товарів на турецькому ринку становить 28,9%, для турецьких в Україні — 5%. Після ратифікації угоди буде 10% і 0,5% відповідно. На цьому переваги для українських виробників фактично закінчуються.
Ризики та потенційні втрати
Дуже невигідним для України є склад товарообігу. За даними Держстату (вище та далі – це саме джерело), впродовж 2007–2019 рр частка сировини в українському експорті до Туреччини збільшилась з 16,7 до 52,3%. Натомість частка проміжної продукції скоротилась з 78,0 до 39,8% і вдвічі засобів виробництва — з 4,9 до 2,2%.
Питома вага споживчих товарів в експортних поставках з України на турецький ринок протягом всього досліджуваного періоду залишалась вкрай незначною – лише 2%. За ступенем обробки в турецькому імпорті в Україну в 2019 р. на 43,5% становила продукція кінцевого споживання. Проміжна продукція склала 26,4% турецького імпорту, засоби виробництва — 17,9%, а сировина — 11,9%.
Україна посилює орієнтованість експорту сировини до Туреччини та скорочує поставки готової продукції. Туреччина зберігає постачання до України, насамперед, готової продукції
Найбільш цікавий турецький ринок є для українських металургів, які зуміли захистити експортне мито на металобрухт, а також для аграріїв, для яких ЗВТ може створити сприятливі моменти. Хоча потрібно знати, що загальною практикою Туреччини щодо торгівлі сільськогосподарськими товарами у рамках ЗВТ є надання партнерам по вільній торгівлі тарифних квот. Такі стосуються 1838 видів продукції. Проте вони є незначними: від 2 тон на каву та чай і до 2,5 млн тон на зернові. Ввізні мита у рамках квот у більшості випадків не скасовані повністю, а знижені, наприкладна м’ясо мито може коливатись від 50 до 150%, на молочні продукти – від 0 до 90%.
З моменту введення ЗВТ Україна не буде обкладати вивізним митом експорт до Туречинни насіння соняшника обсягом до 50 тис. тон — це середньорічний обсяг експорту за останні кілька років, який зараз обкладається митом у 16% від його вартості.
Асоціація Укроліяпром дуже незадоволена цією нормою: «Раніше насіння брали в Росії, але й вона відгородилася митом. Туреччина дуже зацікавлена в покупці сировини для виробництва соняшникової олії в України. Ми домовилися про квоту в розмірі 50 тис. т насіння соняшнику, яке турецькі підприємці можуть купити без сплати вивізного мита. Україна повинна боротися за кожне насіння, за кожен кілограм! Відкриття безмитного доступу турецьких переробників до українського насіння соняшнику — це по факту міна, яка закладається під фундамент нашої промисловості”.
Де факто саме факт скасування експортного мита на експорт 50 тис. тон соняшника до Турречинии є ключовою нормою, яка реально вплине не двосторонню торгівлю в найближчі роки після введення ЗВТ. Турки зможуть купляти соняшник дешевше (вони й зараз його купляють з експортним митом 46 тис. тон за минулий рік), а український бюджет буде недораховуватись відповідних надходжень (наразі вони складають понад 100 млн грн). Все інше, за теперішніх економічних умов в обох країнах, залишиться без змін. Турки й надалі будуть купляти українську сталь та зернові. Ми їм не будемо продавати брухт і закуповувати їхній одяг та взуття через «Сьомий кілометр».
Втім для України було не коректним співставляти тільки грошову оцінку ризиків і втрат від ЗВТ з Туреччиною з тією політичною та військовою підтримкою, яку Анкара системно надає Києву у протистоянні з російською агресією. Сприятливі умови для турецької економіки – та вигода, яку визначив для себе президент Ердоган від такої підтримки. З іншого боку, чим більше буде економічний інтерес турецького бізнесу та капіталу в Україні, тим більш надійною та довгострковою має бути підтримка Анкари Києву в міжнародній політиці.
