Північний потік 2 не є стоп-краном для Путіна

Газопровід дном Балтійського моря вінчає стратегію енергетичної зброї РФ, яка реалізується вже 20 років. Цьому не змогли завадити ні США, ні ЄС. Натомість наразі Україні пропонують «водневу утопію» за втрату газового транзиту

26 січня, оператор «Північого потоку 2» (ПП2) компанія Nord Stream 2 AG повідомила про створення німецької дочірньої структури Gas for Europe GmbH, яка володітиме 54 км газопроводу у територіальних водах ФРН та береговими об’єктами в місті Лубміні. Розділити операційне управління ПП2 вимагає німецьке законодавство та енергетичні директиви Євросоюзу. Тепер після усунення невідповдіності до формальних вимог у влади Німеччини розв’язані руки, щоб заврешити сертифікацію ПП2 і запустити газопровід в експлуатацію. Нагадаємо, Руглятор ФРН (BNetzA) з листопада 2021 р. призупинив сертифікацію ПП2.

На фоні посилення напруження у міжнародній політиці через російську військову загрозу на кордонах України створення Газпромом німецької дочки (100% Nord Stream 2 AG володіє Газпром) виглядає як відповідь Москви на наміри Вашингтону використати ПП2 в якості важеля приборкання агресивних намірів Кремля проти України. Чи дійсно такий «пряник» допоможе змусити президента Путіна переглянути плани щодо України, а також про енергетичну стратегію РФ в цілому та роль в ній газопроводу дном Балтійського моря, розмовляли з президентом Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайлом Гончаром.

Чому на Вашу думку Сенат США минулого тижня провалив законопроект республіканця Теда Круза про санкції проти ПП2?

Розбіжності в США полягають в тому, що в конгресових колах бачать необхідність швидкої зупинки ПП2 як превентивної дії у стримуванні російської агресії. А в адміністрації Байдена це вбачається як реактивна дія у випадку “якщо Росія вторгнеться”. Попрацювали з деякими сенаторами-демократами, тому не вистачило голосів для підтримки законопроекту республіканця Круза. Але зверніть увагу: 55 зі 100 членів Сенату проголосували “за”, а потрібно було 60 голосів. Не випадково, наступного дня з’явився новий законопроект в такому дусі, як і попередній.
Чи Байдену було запропоновано, чи це його власне бачення, але в його адміністрації провідником зміни підходу виступає радник з нацбезпеки Джейкоб Салліван. Суть в тому, що відмова від санкції проти ПП2 потрібна для відновлення партнерства Вашингтон–Берлін, що було порушено за президента Трампа. Паралельно ПП2 – добудований, але не функціонуючий газопровід – намагаються використати як механізм стримування агресії Росії. Фактично такий підхід було закріплено німецько-американськими домовленостями Байдна та Меркель 21 липня 2021 р., хоча вони й не мають юридичної сили. Але це хибний підхід.
По-перше, Росія вже вторглась в Україну.
По-друге, помилково вважати ПП2 стоп-краном російської агресії. Американці переоцінюють роль цього газопроводу, розглядаючи його як окремо взятий проєкт.

ПП2 завершує низку обхідних проектів через Чорне море і Балтику. Росія досягає цілей в шантажі Європи і без цього газопроводу

Цінові качелі на газовому ринку ЄС протягом останніх півроку – яскраве тому підтвердження. Цей газопровід для Путіна є лише одним з інструментів. Не вийшло застосувати негайно – може й полежати. Згодом німці та загалом європейці погодяться його запустити.

І ймовірно, що незабаром. Маю на увазі повідомлення про створення німецької дочки компанії-оператора Nord Stream 2 AG. Тепер можна завершувати сертифікацію…

– Сертифікація – це перехід оператора під дію німецької юрисдикції. Тому що компанія в Швейцарії поза юрисдикцією Німеччини і ЄС загалом. Німеччина основний споживач цього газу і основний хаб, через який газ йде далі в країни ЄС. Питання місця знаходження – не тільки про сплату податків. Це розпорядження щорічно трохи більше 1.4 млрд долл. надходжень в якості плати за транспортний сервіс з доставки газу на ринок. Проектний час експлуатації газопроводу 50 років. $70 млрд – чималі гроші.
Компанія-оператор отримує ці кошти. Коли вона знаходиться в швейцарському кантоні Цуг, з урахуванням особливостей швейцарського і кантонального законодавства, коштами одноосібно розпоряджається “Газпром”, мінімізуючи оподаткування, не оприлюднюючи фінансовий звіт взагалі, не залучаючи незалежний аудит. «Газпром» як 100% власник оператора, платить сам собі і звітує сам собі.
Якщо компанія оператор в Німеччині, її функціонування відбуватиметься за іншим алгоритмом: публічне звітування, аудиторські звіти, сплата податків на загальних засадах. А головне – це те, що “Газпром”, відповідно до законодавства ЄС, не може бути власником компанії-оператора. Тобто, варіант “сам п’ю, сам гуляю…” в Німеччині не спрацьовує. Віддавати ж комусь іншому “кишенькові” 1,4 млрд долл. щорічно “Газпром” не хоче.

Це інший рівень прозорості і слідкування за потоками грошей?

Припускаю, “Газпром” зараз зайнятий тим, як все “перепакувати”, щоб все залишилось як є. Але так не виходить, бо у ФРН діють директиви прозорості ЄС. А російські держкомпанії уникають прозорості, тому Швейцарія лишається місцем реєстрації для багатьох з сімейства компаній “Газпрому”. Швейцарське законодавство гарантує їх захищеність від сторонніх очей, а в Німеччині інші правила. Саме тому Швейцарія була обрана в якості офшорного плацдарму для шрьодеризації європейського і передусім німецького політикуму.  

Стратегія енергетичної зброї за 20 років

– Ви сказали, що ПП2 – один з проектів. Я зустрічав тексти, де проекти 1990-х теж прив’язують до політики, як “Ямал-Європа” чи “Блакитний потік”. Що Ви про це думаєте?

-Обхідна стратегія з’явилася ще в 1990 роки. Тоді це був тиск на Київ з метою вибивання боргів. “Ямал-Європа” мав передпроектні начерки ще в пізні радянські часи. Він орієнтувався на ямальські родовища, але ніякого газу з Ямалу туди не пішло. Тоді ще в Росії були не у змозі розробляти там відкриті родовища-гіганти, а газопровід так назвали, бо газ видобувають в Ямало-Ненецькому автономному округу РФ. Вяхірєв (Рема Вяхірєва, голова Газпрому в (1992-2001 рр. – ред.) та Віктор Черномирдін (керував Газпромом в 1989-1992 рр. – ред.) зробили переприв’язку Ямал–Європа до західно-сибірських родовищ ЯНАО.
“Блакитний потік” в Туреччину – це реакція на спроби Анкари реалізувати Транскаспій і вивести туркменський газ на турецький ринок. І Росія, щоб це заблокувати, запропонувала Анкарі “Блакитний потік”.


Обидва проекти були не на нашу користь. Але в підсумку транзит через Україну тільки збільшився, адже зросло споживання газу в Європі. В 1990-х 95% газу з Росії в Європу йшло через Україну. Вони на нас тиснули через штучно створювані боргові проблеми, але тоді в “Газпрому” не було вільних фінансыв на реалізацыю мегапроектыв на кшталт «потоків».
Вже за Путіна, коли вони почали отримувати великі доходи від нафти та газу, в серпні 2003 р. була прийнята перша енергетична стратегія Росії до 2020 р. Сама преамбула починається з того, що потужний паливно-енергетичний комплекс Росії є не лише основою економіки, але й інструментом внутрішньої та зовнішньої політики. Ця стратегія надавала пріоритет по нафті і газу реалізації безтранзитних проектів. По газу переорієнтація газових потоків з України на трубопроводи дном Чорного моря та Балтії.

Тристоронній консорціум на двох  

А якщо б Україна зробила консорціум?

-Є таке твердження, мовляв, якщо б Україна погодилась створити тристоронній консорціуму з управління ГТС, відповідно до спільної заяви Путіна, Шредера (екс-канцлер ФРН – ред.) і Кучми у червні 2002 р. на зустрічі в Санкт-Петербузі, то ми би зберегли транзит. Це не так.
Росія з 1990-х років наполягала на тому, щоб отримати ГТС України під свій контроль. З цієї точки зору вони пропонували різні варіанти співволодіння. Тоді наша дипломатія і влада сказали: добре, давайте зробимо правильний консорціум на трьох: споживач – Німеччина, транзитер – Україна, постачальник – Росія. Заяву зробили. А далі почались ігрища, які й видавали справжні наміри Москви. Росія одразу після підписання заяви запропонувала Україні “вирішити усе на двох”, а потім німців поставити перед фактом.
Було створено спільне українсько-російське підприємство «Міжнародний консорціум з управління і розвитку газотранспортної системи України” з реєстрацією у Києві. Коли німці це побачили, то вустами колишнього посла Німеччини в Україні заявили: Німеччина не сяде за стіл, де двоє вже пообідали! Звісно, росіяни у всьому звинуватили українців, що ми непослідовні, висуваємо вимоги різні.

А були вимоги з боку Києва?

-Якщо йдеться про розвиток ГТС, то потрібно реалізувати проект “Богородчани-Ужгород”, що давало додаткових 20 млрд куб м транзиту і, що головніше – гарантії завантаження ГТС. Тоді ГТС запрацювала би як потужний центральний газовий коридор експорту сибірського газу до Європи, що власне й передбачалось генеральним планом розвитку системи газопроводів ще наприкінці 1980-х. Усі від того матимуть свою користь. Це Росія ігнорувала, бо в Кремлі вже було інше бачення. Росіян не цікавив розвиток української ГТС, а тільки управління, а точніше – контроль над ГТС, щоб з часом реінтегрувати у російську систему.

Тобто, брати участь в управлінні ГТС хотіли, а натомість нічого не могли запропонувати?

-Так. І восени 2003 р. тодішній віце-прем’єр Віталій Гайдук сказав росіянам відверто: свій бутерброд ми можемо їсти й самі, якщо вам нема чого туди додати, то йдіть собі! Ті образились, разом з місцевими «бойкими» посіпаками побігли до Кучми. Гайдука звільнили, а росіяни тут же «знайшли» аргумент, щоб сказати німцям: давайте на двох вирішувати питання газового постачання до Європи через Балтику, бо спільно з українцями в форматі трьох не виходить.

Жодного «потоку» без Газпрому  

А щодо проекту через Чорне море?

Це ідея “Південного потоку”. Я називав цей проект “кілером для Набукко” (проект газопроводу від Середньої Азії до Європи, що оминав би Україну та Росію – ред.). “Набукко” був визначений пріоритетом на рівні ЄС. Проект мав вивести на європейський ринок туркменський та азербайджанський газ. Як і у випадку Транскаспію (ідея президента Ердогана про газопровід по Каспійському морю від Туркменістану та Азербайджана до Туреччини – ред.)  та “Блакитного потоку” (побудований на початку 2000-х рр. від РФ дном Чорного моря до Туреччини – ред.), як тільки росіяни побачили, що може бути туркменський газ на ринку ЄС та ще й по незалежному від РФ маршруту. Плюс тоді вже було видно, що на Шах-Денізі серйозні запаси азербайджанського газу, ось тут і з’являється “Південний потік”. Він вписується в стратегію будівництва обхідних газопроводів, як це було визначено енергетичною стратегією Росії, але водночас блокує доступ туркменського газу до Європи.

 Але й Південний потік так само не був реалізований. Що тут завадило?

Південний потік” був скасований у 2014 р., бо Болгарія відмовилась йти на газпромівські забаганки й порушувати законодавство ЄС. Швидко замість “Південного потоку” з’явився вдвічі менший “Турецький потік”. На завершальній ділянці він пішов через Туреччину, яка не є членом ЄС, а далі в Болгарію.
Паралельно Росія в 2014-му ініціювала “Проект розширення Північного потоку”. Це вже в 2015 р. його назвали офіційно “Північний потік 2”. Весною-літом 2014-го московська дипломатія активно проштовхувала проєкт “розширення Північного потоку”. Чому? Тому що в Україні, мовляв, “громадянська війна”, і Росії та ЄС необхідно терміново подбати про диверсифікацію маршрутів постачання газу.
Зараз Росія своїми діями показує, що ПП2 – це не тільки проект розширення впливу Москви на газовий ринок Європи. Вони цей вплив вже й так мають, бо 46,8% імпорту газу в ЄС з Росії говорять самі за себе.

Європейці порушили своє ж правило – не більше третини імпорту з одного джерела

Вони пасивно спостерігали за тим, як росіяни створюють собі переваги на газовому ринку ЄС, заграючи зі споживачем №1 Німеччиною та дискримінуючи Польщу й інші країни Центрально-Східної Європи. ПП2 завершує цю конструкцію. А якщо буде реалізовано «Силу Сибіру-2» до Китаю, то Росія перетвориться з газового домінатора Європи в газового диктатора. Газовий хвіст Росії буде крутити європейською собакою як захоче. Це вже проглядається зараз.

Як саме?

Глянемо хоча б на заяви європейських політиків.  Німеччина демонструє різні підходи соціал-демократів, зелених, лібералів. Вони обережно зараз говорять про ПП2. А австрійський федеральний канцлер і міністр закордонних справ постійно говорять, що ПП2 це одна історія, а події в Україні – інша. Те саме у заявах Петера Сіярто, угорського керівника МЗС. Політикум країни, які мають надмірну залежність від Росії по газу та нафті, по суті, виступає на боці Росії.
Звісно, є країни, які солідарні з нами. Це Польща і країни Балтії. Вони теж протидіють ПП2. Польща в цьому плані дуже активна не тільки в протидії путінським потокам, але й позбувається  залежності від російського газу. Побудували Baltic Pipe, термінал в Свіноуйсьце, зараз розглядають можливість терміналу в Гданську. Плюс інтерконектор між Польщею і країнами Балтії.
Для нас і наших партнерів важливо докласти максимум зусиль, щоб цей газопровід ніколи не був запущений в експлуатацію. Бо це створить такі проблеми для нас і для Європи, які потім ще більш мультиплікативно відбиватись і на нас також.

“Воднева утопія” замість півтора мільярда 

Росіяни вже зменшують прокачку до Європи?

-Так. Вони ніби усіх заспокоюють – і нас, і європейців з американцями: мовляв, контракт “транспортуй або плати”, чому ви перейматесь? Та як тільки запустять ПП2,  транзит через Україну під тим чи іншим приводом буде припинено. “Нафтогаз”, звісно, подасть в арбітраж. Тяганина може точитись роками. Тому боротьбу з ПП2 необхідно продовжувати і довести до логічного завершення – остаточного унеможливлення його використання. Але тут є пастка, яку нам приготували не так росіяни, як німці а, швидше, вони спільно.

Яка?

-Нещодавно був візит глави МЗС Німеччини Анналени Бербок в Київ. Судячи з офіційних повідомлень, не порушено питання виконання «Спільної заяви США та Німеччини щодо підтримки України, європейської енергетичної безпеки та наших кліматичних цілей» від 21 липня минулого року. Так, не пізніше 1 вересня 2021 р. мали би розпочатись переговори між Нафтогазом та Газпромом по новій угоді на транзит російського газу після 2024 р.
Позиція “Газпрому” зрозуміла: ніяких переговорів! Але у Німеччини є певне зобов’язання. Вони призначили спеціального представника, США призначили спеціального представника. Але 1 вересня нічого не розпочалось, півроку нічого не бачимо.
По-друге, Німеччина, відповідно до тих же домовленостей Байдена і Меркель, має надати 175 млн євро для “Зеленого фонду України”.  Пріоритет –  технології розвитку водневої енергетики, виробництво і постачання водню. Ця тема активно обговорювалась в Києві, понад те, Анналена Бербок віднайшла час для спеціальної «водневої» зустрічі в рамках короткого візиту.

Остерігаюсь, що воднева тема може йти як своєрідний «зелений хабар» Києву за те, щоб на офіційному рівні перестали згадувати про ПП2 і нову транзитну угоду

Логіка з німецького боку маніпулятивна, але цілком зрозуміла: отримайте свої 175 млн. євро, забудьте про газ, транзит (близько $1.5 млрд. надходжень щороку), за 10 років всі перейдуть на водень!

А самі нещодавно створили великий об’єднаний газовий хаб Німеччини…

-І нам говорять: живіть майбутнім! Це насторожує. Звісно, майбутнє енергетики за воднем у тому числі, але через 10, 15 і навіть через 30 років використання газу не припиниться. Нас зараз намагаються обманути за тією ж схемою, якою обманювали з ракетно-ядерною зброєю. Мовляв, світ йде до роззброєння, “кінець історії” вже настав (згадаймо Френсіса Фукуяму), тотальна конвергенція Сходу і Заходу. А тепер нам пропонують «дегазацію», а самі створюють надпотужний газовий хаб. Росія діє через німців, як через своїх проксіз в ЄС і на Заході у цілому.
Саме через німців нам запускають шредеризацію українського політикуму, визначаючи слабку ланку, через яку можна провести спецоперацію з «дегазації» і політичної деактивації України і зіскочити зі своїх зобов’язань.
Саме після київських «водневих посиденьок» фрау Бербок, навколокремлівські експерти стали з «обережним оптимізмом» твердити, що німецьке керівництво припускає введення ПП2 в експлуатацію, незважаючи на протидію США та України. Ми не маємо цього допустити.

Total
16
Shares
Previous Article

Tesla подешевшала за один день на 109 млрд дол.

Next Article

Реальна зарплата зросла за рік на 12%

Related Posts
Читать дальше

Приватизація “Більшовика” – давні питання про Фонд держмайна

Невдала приватизація заводу «Більшовик» виявила старі проблеми Фонду держмайна і доводить необхідність змін механізму оцінки об’єктів, що приватизуються
Читать дальше

Добити рублями Газпром і Центробанк РФ

Руйнівне для фінансового сектору та Газпрому рішення про розрахунки за імпорт газу в рублях спрямоване на акомуляцію валюти на фінансування війни в обхід санкцій. Але у путіна нічого не вийде
Читать дальше

Энергокризис 2021: месть угля миру и Украине

Когда на мировом рынке профицит и низкие цены, украинские проблемы решаются легче и дешевле, а когда там цены бьют рекорды, и в Украине проблемы становятся большими проблемами
Total
16
Share