Неповноцінна реформа надрокористування

Для того, щоб у видобувну галузь України зайшли великі інвестиції, замало лише змінити діючий Кодекс. Необхідні зміни у земельних відносин та екологічному контролі

7 червня Володимир Зеленський на форумі «Україна 30. Екологія» заявив, що кожна українська дитина буде отримувати відсоток від видобутку надр. Таке положення закріплено в законопроекті (4186) про підтримку розвитку галузей надрокористування, який 1 червня Верховна Рада ухвалила в першому читанні. Проте ні в уряді, ні в офісі президента, ні в парламенті не знають, як ця норма буде працювати. «Розмір та порядок отримання громадянами України частини від такого доходу (рентних платежів за надрокористування) встановлюється спеціальним законом», – зазначено в тексті законопроекту. До речі, закон про державний бюджет також є спеціальним законом з розподілу доходів держави, включно, з оподаткування надрокористування. Водночас, законодавча реформа надрокористування вже перезріла.

Ризикований ринок торгівлі минулим

Діючий Кодекс про надра розроблений в 1993 р., введений в дію в 1994  р., і по суті закріпив радянський (планової економіки) спосіб управління видобування надр. В часи СРСР пріоритетом було збільшення видобування корисних копалин. Держава багато коштів вкладала в геологорозвідку, а питання з землею та екологію вирішувались “генеральним” рішенням партії. Звісно, що діюче сьогодні українське законодавство не зрозуміло для транснаціональних компаній (ТНК). Невідомий стан бази даних і статус геологічної інформації, адже вона не відповідає міжнародним стандартам. Для отримання дозволу необхідно пройти з десяток погоджень, до того ж, на кожному етапі вірогідні складнощі, що є зрозумілим в пострадянській бюрократії, але зовсім не зрозумілим для іноземців.

Така ситуація зручна для торгівців геологічною інформацією. Геологи, інші співробітники держгеослужби та міністерства екології, які володіють інформацією, де які копалини є в Україні, “ділилися” нею з формально “інвесторами», а, насправді, спекулянтами, які виступали посередники між чиновниками та справжніми інвесторами. “Інвестори”-посередники отримували спецдозвіл на геологічні дослідження. Потім “узаконювали” дані геологорозвідки ще за радянських часів, шляхом проведення нових досліджень, і показували наявність запасів корисних копалин. Це називається незаконне використання інсайдерської інформації з метою збагачення, і є кримінальним злочином (ст. 232-1 Кримінального кодексу). Далі псевдо інвестори продавали родовище вже справжнім інвесторам.

Створився цілий ринок спецдозволів на надрокористування, де ціна для кінцевого користувача в десятки разів перевищує виставлену державою

Наприклад, за інформацією джерел NotaBene, те, що у держави купувалось за 10 млн грн, продавалось за 200 млн грн. Проте ринок з великими ризиками: чимало спецдозволів лишаються не проданими. І за роки незалежності кілька тисяч спецдозволів отримали різноманітні ТОВки, які не проводять ніякої роботи, а чекають покупців. У 2019 р з понад 9 тис. промислових родовищ корисних копалин розроблялись лише близько 35%.
Для того, щоб відновити видобуток з українських родовищ, потрібен потужний – технологічно і фінансово – іноземний інвестор.

Транснаціональні компанії через грантові громадські організації пояснили українським політиками, що купуватимуть спецдозволи виключно у держави

Для цього потрібно змінити законодавство, і зробити єдиний спецдозвіл – на геологічне вивченні та видобуток замість двох, які видаються зараз. І продавати той єдиний спецдозвіл на аукціонах Prozorro. А вся державна геологічна інформація має бути викладена у відкритий доступ, щоб унеможливити її подальший тіньовий продаж.

Кодекс для ЗАО «інвесторів»

Діючий Кодекс про надра створює складнощі для інвесторів вже при вивченні інформації про об`єкт інвестування. В Україні немає онлайн бібліотеки геологічної інформації, і неврегульований доступ до первинних геологічних даних. Початкова ціна ділянки надр на аукціоні та розмір компенсації витрат держави на проведену геологорозвідку розраховується за складною та непрозорою методикою. На етапі підготовки до видобутку вимагається гірничий відвід, який дублює спецдозвіл, і для оформлення якого надаються ідентичні документи, що і для отримання спецдозволу на надрокористування.

Значними перешкодами для залучення інвестицій у видобувну галузь України є заборона продавати права на користування надрами, надані спецдозволом. Відсутність у законодавстві можливості використовувати міжнародні стандарти при проведенні експертизи та оцінки. В результаті, за даними Державної служби геології та надр України, в 2019 р. 65% заявок на надання спецдозволів були відхилені.

Що зміниться в Кодексі про надра

Вперше реформу законодавства про надра Володимиру Зеленскому представили екс-прем’єр Олексій Гончарук і Михайло Саакашвілі як одну з тих, що допоможе залучити інвестиції. Міністр екології та енергетики в уряді Гончарука Олексій Оржель запропонував проект нового кодексу про надра. Проте його проект навіть не виплутався з погоджень міністерствами. Після зміни уряду тему реформи проштовхував Саакашвілі, який і подав через депутатів на розгляд парламенту проект не нового кодексу, а зміни до діючого.

Ухвалений в першому читанні законопроект є компромісом між наміром реформаторів максимально все спростити, як того хочуть ТНК, і тими інвесторами, які вже заплатили за спецдозволи та побудували інфраструктуру

Документ містить норми про продаж надр через аукціони та наявність веб-сайту “Інтерактивна карта користування надрами та геології України”. Також ліквідуються погодження з місцевими радами. Дозвіл на місцеві родовища (піску, глини, торфу) отримуються фактично автоматично і без погодження з місцевим самоврядуванням, якщо в заявника є відповідна площа землі у власності чи користуванні.

Більше шкоди, ніж користі від виключно ринкових методів видачі державою спецдозволів на надрокористування показав досвід Кабміну Гончарука, який в 2019 р. впровадив аукціони своїми постановами. Поза аукціонами було заборонено надавати дозволи – навіть підприємствам, які вже проводили геологічне вивчення ділянки. Виграти аукціон міг будь-хто – хто більше заплатить (крім, звичайно, санкційних осіб, яких не допускають до конкурсу). Інвестор, який, маючи дозвіл, провів геологічні дослідження, зобов’язаний ділитись з державою отриманими даними та йти на аукціон, щоб разом зі своїми конкурентами змагатись за дозвіл на видобування.

Так, діючий на родовищі мінеральних вод курорт мав брати участь у конкурсі на видобування мінеральних вод разом зі всіма можливими конкурентами. Навіть з тими, хто не мав виробничих потужностей. В результаті таких революційних шагів за останні 2 роки різко впала кількість виданих спецдозволів на видобування надр. Охочих  отримувати їх на аукціоні на має. Тим більше, були випадки, коли власники спецдозволів, наприклад на добування бурштину, навіть не пускали на ділянку її власників.

В результаті видатки на геологічне вивчення в Україні впали до нуля. В бюджеті традиційно не було коштів, а приватні особи проводили геологічні тільки вже раніше виділених ділянок. Аукціонів проводилось мало: учасники ринку чекали, поки дозволять їх обходити. Цю ситуацію виправляє схвалений в першому читанні законопроект.

Тепер чітко прописано, що дозволи можна отримувати також поза аукціоном, якщо є на то підстави. Наприклад, якщо заявник має спецдозвіл на надрокористування, наданий з метою його геологічного вивчення. Загалом, законодавство про надрокористування стане менш радянськими: процедури стануть цифровими та прозорими. Однак лише зміни до Кодексу не призведуть до притоку інвестицій у видобувну глалузь.

Чому не працюватимуть зміни до Кодексу про надра

Видобувну галузь регулює також природоохоронне законодавство. Для кожного спецдозволу потрібно отримати ОВД – оцінку впливу на довкілля. Це потребує не просто півроку часу та кілька сотень тисяч гривен, але й обов’язкові громадські слухання та зобов’язання інвестора щодо охорони довкілля. Далеко не всі інвестори отримають ОВД. Адже корисні копалини можуть бути на територіях заповідники, озера, річок, лісів або навіть історичних ареалів. А без ОВД автоматично втрачаєш навіть раніше отриманий дозвіл. Проте й наявність ОВД ще нічого не гарантує.

Якщо екологи дійдуть висновку, що інвестор не виконує умови ОВД, то йому буде заборонено подальше добування і навіть анульовано спецдозвіл

Аналогічні проблеми створює земельне та містобудівельне законодавство. В законі є норма про те, що до об’єктів будівництва не належать інженерні комунікації для транспортування нафти і газу в місця підготовки продукції. Всі інші – рударі, цегельщики та добувачі піску зобов’язані дотримуватись містобудівельного законодавства. За складністю і непрозорістю процедури побудувати кар’єр чи шахту мало чим відрізняється від будівництва житлової багатоповерхівки.

За земельним законодавством, наявність спецдозволу на видобування корисних копалин ніяк не допомагає отримати права на земельні ділянку під будівництва кар’єру чи шахти. На відміну від радянської системи, тепер землі приватні або комунальні, тому їх потрібно викупати.

Нещодавно ЗМІ повідомляли, що канадська компанія Black Iron залучає додаткові 100 млн долл інвестицій у будівництво залізорудного добувного підприємства в Кривому Розі. Тільки та компанія отримала спецдозвіл на добування залізної руди ще в 2011 р., але й досі не може будувати. Канадці змогли домовитись з українськими олігархами (спочатку Пінчуком, потім Ахметовим), але не з українською владою. Родовище знаходиться на землях Міноборони, і як їх передати канадському інвестору, ніхто толком не знає.

Навіть якщо інвестор купив у селян чи в ОТГ необхідні земельні ділянки і має спецдозвіл, він може впертись у глухий кут, блукаючи лабіринтами українського законодавства. Потрібно змінити цільове призначення земель. Це можливо, якщо побудова шахти чи кар’єру відповідають генплану чи плану розвитку ОТГ. Проте в більшості випадків у генплані про це не сказано, а в ОТГ навіть немає плану розвитку території.

Бажаючим інвестувати в Україні в видобувну галузь, треба бути дуже спритним. Максимум за 3 роки необхідно не тільки оформити ОВД, викупити земельні ділянки, змінити їхнє цільове призначення, отримати всі погодження проект видобутку, побудувати кар’єр або шахту та почати добувати. Не встиг все це зробити – мусиш сплачувати державі за користування родовищем корисних копалин місцевого значення. Ця плата дорівнює рентному платежу на видобування. Але при цьому інвестор нічого не добуває, а отже, не отримує прибуток. Таким є в Україні doing business: не впорався вчасно з українською бюрократією – плати за це тим самим бюрократам.

Total
0
Shares
Previous Article

Квітень показав збільшення продажів напівпровідників на 22%

Next Article

Товарообіг України з Китаєм зріс цьогоріч на третину

Related Posts
Total
0
Share