Голова Фонду держмайна – акула у болоті, молюск у морі

Приватизація суттєво вплинула на формування негласного договору між політиками і бізнесом, що проходило у гострій політичній конкуренції між президентами, Верховною радою і урядами, а також між бфзнес-групами за доступ до об’єктів приватизації. В цій перехресній конкуренції Фонд держмайна перетворився із тимчасового органу на головний інструмент. Голова ФДМ призначався за політичними квотами і за підсумком тіньових домовленностей між партійними споносрами. При цьому голова Фонду держамайна формально наділений свободою у прийнятті рішень де-юре, і залежний – де-факто. Роки керівництва кожного з очільників дозволяють відслідкувати етапи приватизації в Україні

Перший очільник Фонду Володимир Прядко став на пост так давно, що навіть його фотографії нема в мережі – в липні 1991 року, коли Україна навіть не мала повної незалежності. Тоді основними вигодоотримувачами приватизації ставали трудові колективи підприємств на чолі з “червоними директорами”, які брали в оренду свої підприємства. Ще більшу свободу директорський корпус отримав законом “Про підприємства в УРСР” у 1991, тоді ж директори отримали в своє повне розпорядження мільярдні активи при відсутності елементарної системи контролю з боку держави.

Початкове законодавство про приватизацію передбачало два шляхи – через процедуру аукціонів та через оренду з викупом. Законодавство про оренду викупом було прописано за сприяння Спілки орендарів та підприємців Україні, одним з лідерів якої тоді був народний депутат України Олександр Барабаш. Попри це, за той час, великої приватизації фактично не відбувалось, продавались лише активи вартість яких менше 1,5 млн грн.

Революціонери приватизації

Юрій Єхануров, голова ФДМУ 1994-1997 рр. , tsn.ua

Все змінилось у 1994 році, коли прийшов новий парламент і новий президент. Тоді ухвалили мораторій на приватизацію і ухвалювали нове законодавство щоб перезапустити процес відчуження майна. У нових правил був новий очільник – Юрій Єхануров, який став керівником ФДМУ у 1994 році. Новий голова започаткував готівкові приватизаційні майнові сертифікати, а також їх обіг на спеціалізованому торговельному майданчику – Центр сертифікатних аукціонів. Ця модель була копією російської ваучерної приватизації, з тією відмінністю, що сертифікат лишався іменний. Через це, ринок цінних паперів було втрачено і держава отримала інститут реєстраторів і проблеми з підтвердженням прав власності на акції громадян, які продавали їх за правилами «вуличної торгівлі».

Коли Єхануров став новим главою Фонду, почали друкувати приватизаційні сертифікати в обсягах абсолютно необґрунтованих, оскільки ці сертифікати не були забезпечені акціями. Тобто люди отримали сертифікати і нічого не отримали взамін, порушення було в тому, що відбулось порушення балансу між грошовими засобами (сертифікатами) і акціями (цінним паперами)”, – говорить екс-міністр економіки України Володимир Лановий.

Сам Єхануров, згадуючи про свою роботу в ФДМУ розказував, що законів, які б регулювали приватизацію не було, а були окремі укази президента. І йому навіть погрожували, мовляв, якщо він проводитиме приватизацію за указами, його судитимуть за законами. Проте,  як розповідав колишній прем’єр Валерій Пустовойтенко, в той час ФДМУ підпорядковувався напрямку президенту і увесь процес йшов за новими правилами. Коли пройшла приватизація, еліта, яка працювала при владі, через оренду захопила майже всі промислові підприємства, і ті, хто контролював держпідприємства стали олігархами. Єхануров залишив пост йдучи в парламент.

Олександр Бондар, голова ФДМУ, 1998-2003 , Тиждень.UA


Його наступником став Олександр Бондар, який запустив пришвидшену приватизацію. Як зазначають аналітики, Бондар намагався бути рівновіддаленим від олігархічних груп, тим самим не влаштовував їх. В одному із інтерв’ю він розповідав, що у 90-х на Фонд постійно здійснювався шалений тиск. Незадовго до свого звільнення говорив, що навколо приватизації відбувається з’ясування стосунків фінансово-промислових груп. Вибори 2002 змінили політичну конфігурацію і його посада стала торгом між новими політичними силами. після того, як Микола Азаров став віце-прем’єром, відкрилась можливість змінити керівництво ФДМУ. На одному із засідань Азаров різко критикував роботу Фонду, і говорив про необхідність зміни керівництва, після чого Бондар написав заяву звільнення.

Ті, хто зберігали політичні “скелети” у шафах

Михайло Чечетов, голова ФДМУ 2003-2005 рр. , focus.ua

Після цього, за крісло голови ФДМУ почали боротись представники нової політичної більшості, за якими стояли дві фінансово-промислові групи – київська, в особі Соціал-демократичної партії, та донецької, представник якої – Віктор Янукович тоді був прем’єром. В результаті, новим головою став його колега по партії Михайло Чечетов. Найголовніша його приватизація – «Криворіжсталь». Як розповідав Nota Bene екс-заступник голови ФДМУ Олександр Потімков, в той час кваліфікаційні умови прописувались під конкретних осіб і навіть був жарт, що для того щоб купити підприємство, треба щоб прізвище починалось на «пін», а закінчувалось «чук». Крім цього, за його словами, Чечетов був контрольований «телефонним правом». Після свого звільнення Чечетов розказував, про тиск на себе з боку людей Медведчука, щоб він виконав «правильну» приватизацію. Михайло Чечетов посів серед політиків, які несподіванно і загадково пішли з життя. У лютому 2015 р. МВС повідомили, що він викинувся з вікна своєї квартири на 17-му поверсі.

Валентина Семенюк-Самсоненко, голова ФДМ 2005-2008 рр. , kp.ua

Після «Помаранчевої революції» конфігурація влади змінилась, але свого керівництва «помаранчевим» встановити не вдалось. Валентина Семенюк стала головою за квотою Соцпартії. Яскравим прикладом того, як працює ФДМУ є ситуація навколо «Турбоатому» і призначення Віктора Суботіна його гендиректором, який теж був теж соціалістом. Як писали у ЗМІ, контроль над «Турбоатомом» був важливою умовою вступу Соціалістичної партії до антикризової коаліції разом з Компартією та Регіоналами у 2006 році. Ця компанія мала частину акцій у приватних руках, які належали Костянтину Григоришину, який фінансував Соцпартію.

Коли суд виявив порушення при призначенні Суботіна, Семенюк не звільнила його, проігнорувавши цю вимогу першого віце-прем’єра Турчинова. Олександр Потімков, говорив, що Семенюк могла піти до будь-якого керівника і «стуком по столу» визначати, що вона буде робити, а що ні. Судячи з усього, вона знала, що її звільнення могло означати вихід соціалістів з коаліції. Своє зільнення у 2008 р. Валентини Семенюк, назвала це злочином. Вона також, як і її попередник на чолі ФДМУ спантеличила суспільство своює смертю. В серпні 2014-го її знайшли мертвою у власному будинку у селі Чайки під Києвом з вогнепальним пораненням у голову з мисливської рушниці. Протягом 3 років МВС вело крімінальну справу за фактом смерті колишньої очільниці ФДМУ, у 2017 р. закрило за відсутністю складу злочину.

Дмитри Парфененко, голова ФДМУ 2008-2010, 2014-205, 2017 рр. , http://cgpa.com.ua

Одразу після звільнення у грудні 2008 р. з поста голови ФДМУ Валентини Семенюк прем’єрка Юлія Тимошенко призначила в. о. голови Фонду Дмитра Парфененка,. Він посяде цю посаду ще двічі – з 2014 по 2015 рр. та кілька місяців у 2017 році. Це призначення блокував президент Ющенко, але Парфененко все рівно продовжував головувати до 2010. Його задачею на чолі ФДМУ кожного разу було дочекатись, доки з’явиться той, хто влаштовуватиме всі зацікавлені сторони.

Олександр Рябченко, голова ФДМУ 2010-2014 рр. , tsn.ua

Нову еру приватизації, коли ФДМУ зменшував стартову ціну на енергетичні гігіанти для Ріната Ахметова та компанії з 2010 року очолив ставленик комуністів Олександр Рябченко. Тоді і новий закон про ФДМУ ухвалили. За часів Януковича-прем’єра, він будучи депутатом, очолював парламентську контрольну комісію з питань приватизації, тому був абсолютно свій для Януковича. І результати приватизації про це красномовно свідчать.

Ігор Білоус, голова ФДМУ 2015-2017 рр, Фонду держмайна

Після втечі останнього, тимчасовим головою став вище згадуваний Парфененко, а у 2015 на цю посаду призначили Ігоря Білоуса, який став компромісом між «БПП» та «Народним Фронтом». Сам він прийшов працювати у виконавчу владу при прем’єрстві Арсенія Яценюка. Його політичність стала ще більш зрозумілою, коли новий прем’єр Володимир Гройсман почав різко критикувати роботу Фонду та вимагати нового призначення. Перебуваючи під постійним інформаційним тиском, він все ж подав у відставку за власним бажанням. Колишній очільник Бондар назвав це звільнення «примхою Гройсмана».

Віталій Трубаров, 2017-2019 рр.

Після чергової ротації Дмитра Парфененка, через кілька місяців виконувати обов’язки тимчасово призначили Віталія Трубарова. При тому, що були факти, що його призначення відбулось з порушення процедури. За свою дворічну каденцію він зібрав під стінами ФДМУ чимало мітингів та пікетів за його відставку, зі звинуваченням у «серйозному лобі у «високих» кабінетах», а також корупції. Крім цього, через Трубарова призначали «своїх» людей в наглядові ради держкомпаній, яких лобіював партнер тодішнього президента Ігор Кононенко. А перед звільненням, силовики проводили обшуки в кабінеті на предмет корупції. Керівництво Одеського припортового заводу в 2019 зверталось до президента зі скаргою про «рейдерство» заводу, руками Трубарова.

Дмитро Сенниченко, голова ФДМУ з вересня 2019 р.. interfax.com.ua

Нарешті, після зміни вищого політичного керівництва країни у 2019 р., змінився і увесь склад Фонду, який очолив Дмитро Сенниченко. Казуїстика у тому, що згідно (ст. 7) Закону про ФДМУ, подання до парламенту цієї кандидатури має робити президент, а у даному випадку, подавав уряд. Чимось це нагадує історію з Парфененком часів Тимошенко-Ющенко, коли президент звинувачував прем’єрку у незаконному призначенні, яке не входить до її компетенції. Сенниченко обіймає цю посаду донині.

Попри розмови про прозорість та відкритість при приватизації, майже всю історію Фонд держмайна очолювали фігури, які призначались політично. Сьогодні, при історичних невдачах ФДМУ у процесі приватизації, він існує досі, адже є надійним інструментом вирішення економічних інтересів бізнесу, який наближений до влади. Що це, як не атавізм?

Total
0
Shares
Previous Article

Фонд госимущества Украины – временный поверенный на 30 лет

Next Article

Претензії НАБУ до Дихне є наслідком законодавчих абсурдів щодо майна держпідприємств, - експерт

Related Posts
Читать дальше

«В государственной собственности должен быть только обоснованный минимум, остальное – приватизировать полностью или частично» – Светлана Панаиотиди

В этом году с новой силой разразилась критика работы наблюдательных советов крупных государственных предприятий. Политики в погоне за…
Антимонопольный комитет
Читать дальше
6

Оштрафовал Ахметова, но остался несостоятельным: что не так с АМКУ

Бесправное антимонопольное ведомство – АМКУ – нуждается в реформах. Но оно устраивает украинских олигархов, поэтому десятилетиями остается в…
Total
0
Share